Процес відродження незалежної демократичної України з її прагненням увійти повноправним членом у світову цивілізацію передбачає все­бічне втілення в суспільне та індивідуальне життя цивілізаційних основ життєустрою на основі за­гальнолюдських цінностей та духовних, мораль­них і культурних засад життя українського народу. Відповідно, метою освітнього процесу має бути не тільки надання основ знань з різних предметів, а й формування всебічно розвиненої, духовно і мораль­но зрілої особистості, готової прийняти виклик сучасного життя. Цьому має сприяти забезпечен­ня в освітньому процесі закріпленого Конститу­цією України права особи на свободу совісті та світогляду.

Стаючи повноправним членом глобалізованого світового суспільства, молода людина не повинна втратити свою індивідуальність, глибоке відчуття єдності з українським народом, повагу до його ду­ховних, моральних і культурних надбань. Незалеж­но від своєї особистої національної і релігійної на­лежності та світогляду учень повинен отримати можливість дізнатися про духовне коріння україн­ської нації, про моральні й релігійні традиції інших національностей, які становлять єдиний народ України. Надання основ знань про традиційні ду­ховні, моральні й культурні цінності, релігійну і духовну культуру української та інших національ­ностей, які живуть у нашій державі, сприятиме взаємному порозумінню, консолідації українсько­го народу, виробленню поваги до кожної людини. Філософія і методологія освіти відіграють важ­ливу роль у формуванні свідомості молодого поко­ління, тому для всебічного і гармонійного розвитку учня важливо, щоб освітній процес базувався не лише на науковому осмисленні дійсності, а й на духовних, моральних та культурних надбаннях українського народу і людства в цілому.

І. Духовно-моральний стан суспільства

Стан духовної культури і моралі суспільства як у світі, так і в Україні, викликає занепокоєння. Ко­розія усталених духовних цінностей стала на­слідком прагматизації життя, пропаганди насилля, нехтування правовими, моральними, соціальними нормами і виросла до масштабів глобальної соці­альної проблеми.

Відсутність у частини молоді навичок конструк­тивного спілкування, загальних принципів розу­міння сутності найпростіших соціальних процесів і явищ призводить до конфліктів, стресових ситу­ацій, неадекватної соціальної поведінки і, як на­слідок, до «втечі від реальності» в алкоголізм, нар­команію, віртуальне комп'ютерне середовище.

Останні десятиріччя позначилися на традицій­них для українців цінностях, які гармонізують відносини людини із суспільством. З метою досяг­нення матеріального життєвого успіху як кінцевої мети пропагуються аморальні засоби, духовні ж чесноти стали втрачати свою дієвість. Це сприяло загальній кризі моральності.

Сучасна психолого-педагогічна наука вважає джерелом мотивації вчинків людини, її поведінки систему внутрішніх цінностей. У психічно здоро­вої людини ця система має три рівні, на нижчому з яких – особисті та матеріальні цінності (власні потреби, задоволення), на другому – культурні цінності (мистецтво, наука, загальнонародні на­дбання, правопорядок), на вищому – духовні цінності (ідеали, смисло-ціннісні настанови, обо­в'язок перед суспільством).

Соціальні умови, що продукують меркантилізм і цинізм, сприяють деформації системи цінностей у досить значної частини населення України. Знеці­нюється одвічне: любов, сім'я, культурні цінності, а гіпертрофується матеріальне та культивуютьсяособисті потреби й задоволення. Зниження рівня суспільної та особистої моралі, сприйняття молоддю гедоністичних установок, ранній початок статевого життя ведуть до формування особистості, яка не здатна створити міцну сім'ю, народити і відповідально виховати дітей. Це спричиняє поглиблення демографічної кризи.

Серйозну проблему становить інститут сучасної сім'ї. Діти, які виростають у неблагополучних сім'ях або без достатньої уваги з боку батьків, вирізняються недостатньою соціальною зрілістю, агресивністю, можуть не сприйматися однолітками, що утруднює їх особистісний розвиток.

На сучасному етапі не лише загальноосвітня школа, а й церква не забезпечені достатнім набором виховних інструментів, щоб подолати ці негативні процеси, та не в змозі забезпечити молодій особі системну поінформованість про неї саму, зв'язки з навколишнім світом, недостатньо вчать аналізувати власну поведінку і коригувати її відповідно до моральних норм, діяти свідомо, відповідально й безпечно для себе й оточення.

З огляду на це є актуальним і своєчасним запровадження предмета духовно-морального спрямування в загальноосвітніх навчальних закладах.

 ІІ. Стан викладання курсів духовно-морального спрямування

Відповідно до чинного законодавства освіта в Україні є світською. Вона забезпечує свободу совісті, гарантує вільне світоглядне самовизначення для кожної особистості, займає позицію, нейтральну до релігій.

Досвід багатьох країн Європи, зокрема країн пострадянського простору (нових членів ЄС) – Литви, Латвії, Естонії, свідчить про доцільність ознайомлення учнів у загальноосвітній школі з релігійними цінностями, моральними і культурними традиціями релігій при збереженні принципу добровільного вибору відповідного курсу.

Починаючи з 1992 року й дотепер в Україні накопичено значний досвід вивчення курсів духовно-морального змісту. Такі курси вивчаються у школах Львівщини, Тернопільщини, Івано-Фран-ківщини, Рівненщини, в АР Крим та в окремих школах більшості областей нашої країни. Підготовку кадрів для викладання курсу «Християнська етика» започатковано в обласних інститутах після-дипломної педагогічної освіти, у Національному університеті „Острозька академія”. 

III. Мета і завдання вивчення предмета духовно-морального спрямування

Цей предмет є дисципліною навчально-виховного та культурологічного спрямувань, яка вибудовується як спосіб допомоги учню в закладенні фундаменту власних життєвих цінностей. Програми курсів, за якими вивчають цей предмет, укладаються згідно з вимогами до програм для загальноосвітньої школи.        

Метою вивчення предмета духовно-морального спрямування в загальноосвітній школі є:

• поглиблення знань про людину та моральні відносини в суспільстві, основні моральні норми та цінності народу України й людства в цілому, культуру спілкування і поведінки;
• сприяння формуванню цілісної, духовно зрілої особистості – громадянина України шляхом пізнання й засвоєння учнівською молоддю багато вікових надбань національної та світової духовної культури;
• здійснення духовно-морального виховання на основі християнського (в рамках курсу „Основи християнської етики”); мусульманського, іудейського або інших релігійних учень (у рамках курсу „Основи релігійної етики”) чи на основі науково-філософських засад (у рамках курсу „Етика”);
• формування у дітей глибокого розуміння й особистісного ставлення до сутнісних питань про мету й сенс життя людини;
• формування шанобливого ставлення до носіїв відмінних від власної культури і традицій, уміння жити і творити в сучасному полікультурному та полі-конфесійному глобалізованому світі, готовності поважати право кожного на свободу совісті;
• подолання кризових станів дитинства, ново утворень, що виникли у психіці дитини під впли вом антисоціальних проявів. 

Головними завданнями предмета духовно-морального спрямування є:

• ознайомлення учнів із загальнолюдськими цінностями і формування особистості учня на основі науково-філософської та християнської (мусульманської, іудейської тощо) духовної, моральної і культурної традицій;
• виховання свідомої, вільної та відповідальної особистості, здатної жити і творити в сучасному демократичному суспільстві;
• створення належних умов для глибшого само пізнання, розкриття та реалізації своїх творчих здібностей і таланту в позитивному річищі.

ІV. Методичні засади вивчення предмета духовно-морального спрямування

Методологічною основою вивчення цих курсів є державна орієнтація на виховання в українській школі різнобічно й гармонійно розвинених особистостей з патріотичною громадянською позицією, широким духовно-культурним світоглядом, підготовлених до активного творчого життя, самореалі-заціїта виконання обов'язків громадянина.

Цьому сприяє нині чинна гуманістична модель освіти, доповнена Національною програмою виховання дітей та учнівської молоді в Україні.

Метою діяльності зацікавлених сторін є консолідація зусиль для вироблення спільної толерантної позиції щодо змісту програм і навчально-методичних матеріалів предмета духовно-морального спрямування.

Методологічним підґрунтям є системно-діяльнісний та особистісно орієнтований підходи до побудови навчального курсу духовно-морального спрямування.

2005 – 2006 навчальний рік за відповідно затвердженими програмами вивчалися курси духовно-морального спрямування.

За бажанням батьків учнів, наявності кадрового забезпечення і методичної бази предмет духовно-морального спрямування може вивчатися і в інших класах за рахунок годин варіативної складової навчальних планів.

У рамках вивчення предмета духовно-морального спрямування вибір одного з курсів („Етика”, „Основи християнської етики” або „Основи релігійної етики”) здійснюється на підставі письмових заяв батьків або осіб, які їх заміняють, з урахуванням думки учнів.

 V. Кадрове забезпечення

Згідно із Законом України про „Загальну середню освіту” предмет духовно-морального спрямування можуть викладати вчителі загальноосвітніх навчальних закладів, які пройшли відповідну педагогічну підготовку у вищих навчальних закладах. Навчально-методичне забезпечення цього предмета здійснюється у співпраці з церквами, релігійними об'єднаннями.

Для забезпечення підготовки спеціалістів з викладання предмета духовно-морального спрямування відкриваються відповідні спеціальності.

У підборі кадрів для викладання предмета враховуються думки педагогічного колективу та батьківського комітету ЗНЗ.

З метою забезпечення високого рівня викладання предмета духовно-морального спрямування, контролю та розв'язування проблемних питань у цій сфері є доцільним створення при відповідних управліннях освіти робочих груп з упровадження викладання зазначеного предмета із залученням до їх діяльності представників церков і релігійних організацій. 

VI. Очікувані результати

Очікуваними результатами вивчення предмета духовно-морального спрямування є реальне підвищення духовно-морального рівня підростаючого покоління, формування стійкої системи мотивації, світоглядних позицій та культури життя у дітей, молоді та їхніх батьків, становлення української нації як суспільства духовно здорових особистостей з високим рівнем моральних якостей, творчих і відповідальних, з високою культурою спілкування, активних громадян і патріотів української держави.

За редакцією Івана БЕХА,

директора Інституту проблем виховання АПН

України, доктора психологічних наук,

дійсного члена АПН України