Цілі проведення заходу: ознайомити учнів із життям і діяльністю чудового вченого й талановитої людини Д. І. Менделєєва, видатними жінками-хіміками, їх внеском у розвиток науки; формувати естетичні смаки, учити розуміти мову кольору; виховувати пізнавальний інтерес до вивчення хімії шляхом вивчення цікавих фактів про колір, фарби та їх значення в житті людини; показати взаємозв'язок хімії з біологією, образотворчим мистецтвом, історією, літературою, психологією; продемонструвати цікаві хімічні досліди; виховати почуття від-повідальності перед колективом, уміння передавати оптимальну інформацію товаришам.

 

Обладнання: портрет Д. І. Менделєєва, Періодична система хімічних елементів Д. І. Менделєєва, портрети батьків Д. І. Менделєєва, репродукції картин Рєпіна та Ярошенка; портрети видатних жінок-хіміків; роботи видатних художників світу; мультимедійне обладнання, набір кольорових карток для психологічного тесту, презентаційний проекти «Д. І. Менделєєв», «Видатні жінки-хіміки», «Хімія та гармонія кольору».

Хід вечора

Учитель. Минають роки і сторіччя, відходять у небуття покоління людей, змінюються їхні звичаї, вірування та погляди, але всесвітні відкриття за-лишаються. Надовго переживають своїх творців, по-новому розмовляють із кожною новою епохою. З'являються нові уявлення, змінюються вже застарілі поняття, найбільші відкриття зводяться нанівець — усе це проходить і помирає, але періодичний закон Менделєєва завжди житиме, розвиватиметься та вдосконалюватиметься!

Перша частина хімічного вечора, яка присвячена життю та науковій діяльності видатного вченого, геніального хіміка, першокласного фізика, плідного дослідника у галузі гідродинаміки, метеорології, геології Д. І. Менделєєва.

Демонстрація дослідів «Морське дно», «Хімічний акваріум».

1-й учень. Батько Д. І. Менделєєва Іван Павлович Менделєєв народився в селі Тихомандриці Тверської губернії в 1783 році.

І. П. Менделєєв після закінчення Тверської духовної семінарії був посланий на навчання в Петербург педагогічний інститут. В інституті Іван Павлович учив багато предметів: математику, логіку, філософію, географію, хімію та оптичну фізику, сільське домогосподарство, естетику, креслення.

У 1807 році І. П. Менделєєв закінчив інститут і був направлений у Тобольськ викладати філософію, політологію.

2-й учень. У 1809 році І. П. Менделєєв одружився з Марією Дмитрівною Корнільєвою, батько, дід та дядь¬ко якої були не тільки власниками першої в Сибіру парової та кришталевої фабрики, їм належала друкарня, де видавався журнал, одна з кращих бібліотек.

3-й учень. 27 січня 1834 року в сім'ї директора Тобольської чоловічої гімназії народився Дмитро Іванович Менделєєв. Дмитро був сімнадцятою дитиною у сім'ї. У тому ж році його батько став погано бачити, змушений був залишити службу, виклопотавши собі невелику пенсію. Цих грошей катастрофічно не вистачало на утримання величезної сім'ї, і тому матері майбутнього вченого Марії Дмитрівні довелося поклопотати про додаткові прибутки. Жінкою вона була рішучою, розумною, із сильним характером, то, опинившись у скрутному становищі, прийняла рішення переїхати із сім'єю в село Аремзянку, де вдалося відновити господарство невеликого склозаводу, що належав раніше братові.

Маленький Дмитрик часто потайки пробирався на завод та із захопленням спостерігав за робітниками, які варили скло. Йому страшенно хотілося самому потримати довгу трубку, закласти її в піч, втягнути звідти гарячу масу і видути з неї величезну скляну кулю. «Там на склозаводі, яким керувала моя мама, — писав Д. І. Менделєєв, — отримав перші враження від природи, від людей і від промислових робіт».

4-й учень. Марія Дмитрівна не забуває й про духовне виховання своїх дітей. У сім'ї любили читати. У спадок Марії Дмитрівні залишилася одна з найбагатших бібліотек Сибіру, з якої навіть у найскрутніші для сім'ї дні не було продано жодної книги.

У сім'ї Менделєєвих були бажаними гостями заслужені декабристи. Юний Менделєєв чув висловлювання, дис¬кусії цих волелюбних людей, що сприяло формуванню в нього сміливого, незалежного характеру.

5-й учень. У гімназії Д. І. Менделєєв спочатку навчався посередньо. У старших класах зацікавився фізико-математичними науками, а також історією і географією, цікавило його і створення Всесвіту. Поступово успіхи юного гімназиста зростали, вже у випускному атестаті, отриманому 14 червня 1849 р., у ньому було тільки дві четвірки: за закон Божий і за церковнослов'янську мову. В останні роки навчання у Тобольській гімназії Д. І. Менделєєв подружився з учителем російської мови П. П. Єршовим.

6-й учень. 1847 рік — помирає батько Дмитра. 1848 — згорів дотла завод. Тоді Марія Дмитрівна ставить перед собою завдання — відправити Дмитра із Сибіру у вищий навчальний заклад.

Із Тобольська в Москву Марія Дмитрівна з двома дітьми, Дмитром і Лізою. Дорога для Дмитра була повна вражень: багатством і красою Урал, Волга, нарешті, казкова Москва.

Василь Дмитрович Корнільєв (старший брат матері) зустрів їх радісно, по-рідному. Всю зиму мандрівники прожили в його домі, де нерідко збиралася літературна та театральна Москва.

Тут Д. І. Менделєєв бачив М. В. Гоголя і С. Л. Пушкіна.  Зустріч з М. В. Гоголем запам'яталась йому на все життя.

1-й учень. У 1850 році Д. І. Менделєєв подав документи в Медико-хірургічну академію, але першого екзамену він не витримав. Від медичної кар'єри довелося відмовитися. Мати підказала другий шлях — стати вчителем. Але в Головний педагогічний інститут набір проводився через рік, і якраз у 1850 році набору не було. На той час посприяв друг батька Д. І. Менделєєва, який викладав там математику. Д. І. Менделєєв дав розписку відпрацювати там учителем після закінчення інституту вісім років і був зарахований в інститут на державній основі.

Для шістнадцятирічного юнака розпочалось нове життя, повне вражень, турботи, іспитів.

Спочатку занедужала мати, їй ставало і все гірше. 15 вересня 1850 року вонапише сину останнього листа, в якому просить його уникати осудження людей, не маючи власного досвіду. За тиждень її не стало.

Зимою, у січні 1851 р. у Москві помирає дядько, Василь Дмитрович, який матеріально підтримував Дмитра і його сестру Лізу. А через рік, весною 1852 р., помирає Ліза у віці 25 років. У Петербурзі у Д. І. Менделєєва і не залишається нікого, крім старшої сестри Ольги, з якою вони зустрічались рідко.

2-й учень. Сирий петербурзький клімат випробовує здоров'я самого Д. І. Менделєєва. Одного разу, коли  він з друзями-студентами був у театрі і слухав оперу, у нього горлом пішла  кров. З цього часу він довго пролежить в інститутському ізоляторі, багато читає, намагаючись не відставати від курсу. На одному з обходів інститутських лікарів, думаючи, що Д. І. Менделєєв спить, сказав: «Цей уже ніколи не підніметься».

Але бажання жити і любов до науки перемагає хворобу. Якщо на першому році навчання успіхи були зовсім середніми, то в 1855 р. Д. І. Менделєєв блискуче закінчує інститут із золотою медаллю. Вчена рада присвоїла йому звання «Старший учитель».

Призначення на роботу Менделєєв одержав в Україну в сімферопольську гімназію, але у зв'язку з Кримською війною переїхав до Одеси, де викладав природничі науки в Першій одеській гімназії при Рішельєвському ліцеї. Зняти кімнату було неможливо. Оскільки за найгіршу господарі просили 30 рублів, а заробітна плата починаючого вчителя становила 33 рублі на місяць, Д. І. Менделєєв змушений був оселитися в невеличкій коморі при гімназійному архіві.

3-й учень. Спочатку викладає математику і фізику, з другого півріччя — біологію, крім цього, створює при гімназії кабінет естетичних наук і приступає до його поповнення. Вечорами він пише магістерську дисертацію «Про питомі об'єми».

Як тільки у гімназії закінчується навчання, Д. І. Менделєєв їде в Петербург, у травні — червні складає магістерські екзамени, влітку завершує роботу над дисертацією «Про питомі об'єми», а 9 вересня захищає її. Пізніше, 21 жовтня 1856 р., він читає пробну лекцію «Строение кремнезе¬мистих соединений» і отримує право читати лекції в університеті.

9 січня 1857 року Д. І. Менделєєв стає приват-доцентом Петербурзького університету. Для вдосконалення знань Дмитро Іванович Менделєєв від'їжджає на два роки до Німеччини.

У Німеччині Д. І. Менделєєв зблизився з багатьма видатними вченими. Серед них були М. М. Бекетов, О. П. Бородін, І. М. Сєченов та інші. У1860 році він бере участь у І Міжнародному конкурсі хіміків у Карлсрує.

4-й учень. Повернувшись до Петербурга, Менделєєв продовжував наукову та педагогічну роботу. Велике значення для нього мала підтримка професора А. А. Воскресенського: коли він у 1861 році став ректором університету, то багато в чому посприяв.

5-й учень. Першим блискучим результатом роботи Д. І. Менделєєва в 1861 р., після повернення з-за кордону, стала «Органічна хімія», написана в рекордно короткий час — за декілька тижнів.

«Органічна хімія» отримала на конкурсі Першу Демидівську премію, яка становила 1428 рублів, і Менделєєв зміг розрахуватися з боргами.

6-й учень. У першій половині 60-х років діяльність Д. І. Менделєєва була поширеною. Працювати доводилось у декількох навчальних закладах, скрізь маючи по декілька годин лекцій та лабораторних робіт на тиждень.

У кінці 1863 р. Д. І. Менделєєв отримав посаду професора хімії в Технічному інституті. У лабораторіях інституту Дмитро Іванович блискуче проводить дослідження водно-спиртового розчину, які пропонує як докторську дисертації вченій раді фізико-математичного факультету університету 31 січня 1865 р.

1-й учень. Пристрасне бажання об'єднати розрізнені хімічні значення в певну систему породило в Менделєєва ідею пошуку спорідненості всіх хімічних елементів. Ця теоретична й експериментальна робота зумовила видатне відкриття всесвітнього значення — відкриття періодичного закону в 169 році, коли Дмитру Івановичу було 35 років.

70-ті роки — роки активної наукової і педагогічної праці Д. І. Менделєєва в Петербурзькому університеті.

2-й учень. Восени 1872 року Д. І. Менделєєв приступає до вивчення газів. Робота триває до 1881 року. Але основні результати, які привели до змін і виправлень закону Маріотта, були отримані вже на початку 70-х років Менделєєвим.

Друзі Д. І. Менделєєва знали, що по середах після трьох годин дня його завжди можна було побачити вдома. Спочатку гостями менделєєвських «серед» були в основному хіміки і викладачі університету. У листопаді 1874 року академіки Зінін, Бутлеров, Савич і Сомов вибрали Д. І. Менделєєва в ад'юнкти Академії наук з хімії. Але ця пропозиція була відхилена. Лише в листопаді 1876 року Д. І. Менделєєв був член-кореспондентом Академії наук, але не з хімії, а з фізики.

3-й учень. У 1883-1887 роках Д. І. Менделєєв пише «Исследование водных просторов по удельному весу», яке вийшло окремою книгою.

Весною 1888 року за наказом міністра державного майна М. Н. Островського Дмитро Іванович робить велику подорож по Донецькому краю. Мета відрядження — з'ясувати причини безгосподарності під час видобування і вивезення кам'яного вугілля.

У 1904 році Д. І. Менделєєв відзначив свої 70 років. Його вітали академії, університети, науковці світу.

П'ятниця 19 січня 1907 року - останній день життя Д. І. Менделєєва.

Нагороди:

- медаль Х. Деві, якою Лондонське королівське товариство нагородило в 1882 році Д. І. Менделєєва та Л. Мейера;

- медаль Академії аеростатичної метеорології, якою Д. І. Менделєєв був нагороджений за свій політ на аеростаті «Російський» 7 серпня 1887року;

- медаль Г. Колпі, якою Лондонське королівське товариство нагородило Д. І. Менделєєва в 1905 році.

Видатні учні Д. І. Менделєєва: Коновалов Дмитро Петрович, Байков Олександр Олександрович, Проскудін Горський Сергій Михайлович.

Пам’ятник у Санкт-Петербурзі, пам’ятник на території КПІ м. Київ, рельєф фасаду харчової та хімічної технології в Братиславі.

Золота медаль АН СРСР (нині РАН) ім. Д. І. Менделєєва.

Життя Д. І. Менделєєва є справжнім подвигом великого служіння науці, народові, батьківщині. У його словах «Насіння науки зійде для жнив народних» відбиваються всі його бажання і прагнення. Великий учений і патріот, він завжди залишатиметься для нас символом чесності, працьовитості, боротьби за інтереси народу. Ми, його юні нащадки і вірні послідовники, вічно будемо вшанувати світле для всього прогресивного людства ім’я Дмитра Івановича Менделєєва.

 

Демонстрація дослідів «Содова гадюка», «Дим без вогню», «Фруктовий кисіль», «Перетворення води на вино та вина на воду».

 

Сьогодні хотілося б поговорити і про видатних жінок-хіміків, які своєю науковою діяльністю внесли величезний вклад в розвиток хімічної науки. Друга частина нашого вечора називається «Видатні жінки-хіміки».

Елізабет Фулхем – перша жінка-хімік. З 1780 р. проводить систематичні дослідження з осадження золота та срібла, а також інших металів на шовкових тканинах, використовуючи при цьому різні відновники. Про результати своєї роботи розповіла в книжці “Розмірковування про горіння”, яка була опублікована в США. Її було обрано членом-кореспондентом хімічного товариства у Філадельфії.

Джейн Марсе (1769–1858) Книга Марсе з послідовним викладом предмету в доступній формі відкрила хімію для широкого кола читачів, а у деяких зумовила їх життєвий шлях.

В 1837 р. в 13-му лондонському виданні підручника "Бесіди про хімію", більш ніж через 30 років після появи цієї книги у пресі, коли авторові було вже 68 років, на титульному аркуші з'явилося ім'я – Джейн Марсе. За своє довге життя, вона написала ще 31 книгу.

Ганна Федорівна Волкова – російський хімік, перша жінка у світі, що опублікувала дослідження з хімії. Працювала з 1869 в лабораторії російського вченого А. Н. Энгельгардта. Під керівництвом Д. І. Менделєєва вела практичні заняття зі слухачками Петербурзьких публічних курсів. У 1870 уперше отримала в чистому вигляді ортотолуолсульфокислоту, її хлорангидрид і амід. Із паракрезолу Волкова уперше отримала паратрикрезолфосфат – складову частину важливого нині пластифікатора.

За дослідження сульфокислот Г. Волкова в 1870 р. першою з жінок була прийнята членом Російського хімічного товариства.

Марія Михайлівна Корнукова (Манассеїна) була першим вченим, який експериментально вирішив спір між прихильниками біологічної (Луї Пастер) та хімічної (Ю́стус фон Лібіх) теорій природи спиртового бродіння.

Юлія Всеволодівна Лермонтова початкову освіту отримала вдома, де була багатюща бібліотека. Навчалася вона охоче. Чудово володіла європейськими мовами. Хімією захопилася рано, вирішивши вивчити цю науку грунтовно.

У Гейдельберзькому університеті Лермонтова за рекомендацією Менделєєва виконала своє перше наукове дослідження  поділ рідкісних металів, супутників платини.

З 1875 року ім'я Ю. Лермонтової офіційно занесено до списку членів Російського хімічного товариства.

У 1880-і роки Лермонтова досягла зеніту своєї слави: серед хіміків і нафтовиків її ім'я називалося поряд з іменами великих вчених і інженерів.

Дослідницьким шляхом зуміла довести, що нафта більш придатна для отримання світильного газу, ніж вугілля.  

Євдокія Олександрівна Фоміна-Жуковська – вчений ступінь доктора одержала в Швейцарії. Женевські професори пропонували їй місце асистента з органічної хімії, однак вона повернулася до Москви, де спочатку працювала у В. В. Марковнікова, а потім допомагала М. Зелінському в дослідженні тіофену.

Віра Богдановська – Попова – одна з перших російських жінок-хіміків. Народилася в Петербурзі. Закінчила Вищі жіночі курси ( 1887) і Женевський університет (1892). У 1892—1895 займалася педагогічною діяльністю.

З 1895 року працювала в своєму маєтку у В’ятській губернії у власній хімічній лабораторії. Основні наукові дослідження відносяться до органічного синтезу.

Вона вперше синтезувала (1891) дибензолкарбофенол і дослідила  його якості; встановила (1892), що існують кетони, які здатні  подібно альдегідам,  окислюватися без розриву вуглецевого зв’язку; автор «Начального посібника з хімії» (1897).

Марія Складовська-Кюрі народилася у Варшаві. Залишивши Польщу 1891 року, Марія вступила на факультет природних наук Паризького університету (Сорбони).

У 1898 році Марія і П'єр Кюрі оголосили про відкриття двох нових елементів, які були названі ними полонієм (на честь Польщі — батьківщини Марії) і радієм.

1903 року Шведська королівська академія наук присудила Нобелівську премію з фізики Беккерелю і подружжю Кюрі. Кюрі стала першою жінкою, удостоєною Нобелівської премії.

У 1911 році Шведська королівська академія наук присудила Марії Кюрі Нобелівську премію з хімії «За видатні заслуги в розвитку хімії: відкриття елементів радію і полонію, виділення радію і вивчення природи і з'єднань цього чудового елементу». Кюрі стала першою двічі лауреатом Нобелівської премії.

Мадам Кюрі була нагороджена французьким орденом Почесного легіону.

У Польщі вона отримала почесного доктора Львівської Політехніки 1912 року, Познанського Університету 1922 року, Краківського Ягеллонського університету 1924 року та Варшавської Політехніки 1926 року.

1967 року у Варшаві було створено музей Складовської-Кюрі.

Вшанування імені Марії Кюрі:

- польські наукові та навчальні заклади імені Марії Складовської-Кюрі:

Університет в Любліні, заснований в 1944 році;

інститут Онкології у Варшаві.

- французькі наукові та навчальні заклади імені Марії Складовської-Кюрі:

найбільший науково-технічний та медичний університет у Франції, і попередньо це був інститут природничих наук Паризького університету, де вона викладала, а тепер названий на честь її та чоловіка П'єра.

В університеті зберегли дім-лабораторію, де вони відкрили радій.

Інститут Кюрі і Музей Кюрі в Парижі.

У 2007 році станція «П'єра Кюрі» Паризький метрополітену була перейменована в станцію «П'єра та Марі Кюрі».

Ірен Жоліо-Кюрі – французький фізик народилася в Парижі, здобула свою освіту в Паризькому університеті (Сорбонні).

Перші досліди були пов'язані з вивченням радіоактивного полонію — елементу, відкритого її батьками понад 20 років тому.

Подружжя Жоліо-Кюрі опромінили зразки алюмінію і бору альфа-частками. На їхнє здивування, вихід позитронів продовжувався протягом кількох хвилин після того, як було видалено полонієве джерело альфа-часток. Нові елементи були радіоактивними, алюміній перетворився на радіоактивний фосфор, а бор — в радіоактивний ізотоп азоту. Протягом нетривалого часу Жоліо-Кюрі отримали багато нових радіоактивних елементів.

У 1935 р. Ірен Жоліо-Кюрі і Фредеріку Жоліо спільно була присуджена Нобелівська премія з хімії «за виконаний синтез нових радіоактивних елементів».

Маргарита Перей – французький радіохімік, член Паризької АН (з 1962). Учениця М. Складовської-Кюрі. Закінчила Паризький університет (1929). З 1929 працювала в Інституті радію в Парижі. З 1949 професор Страсбурзького університету.

З 1958 — директор  відділу ядерної хімії Центру ядерних досліджень в Страсбурзі.

Основні наукові роботи присвячені вивченню радіоактивних елементів.

В процесі очищення препарату актинію відкрила (1939) ізотоп нового хімічного елементу, який спочатку назвала „актинієм К”.

Встановила, що елемент являється передбаченим Д. І. Менделєєви  елементом (№ 87). Після Другої Світової війни висновки вченої підтвердилися, і вона запропонувала назвати елемент № 87 францієм (Fr) на честь своєї Батьківщини.

Дороті Кроуфут Ходжкін — британський біохімік, відома у зв'язку з розробкою рентгеноструктурного аналізу білків, встановлення структур пеніциліну та вітаміну B12. В 1964 році отримала Нобелівську премію з хімії «за визначення за допомогою рентгенівських променів структур біологічно активних речовин». В 1969 році встановила структуру інсуліну.

Оксана Іванівна Бодак -видатний кристалохімік, провела ґрунтовний аналіз усіх відомих на той час систем із рідкісноземельними металлами.

За наукову, педагогічну та організаторську діяльність проф. О. Бодак одержала ряд почесних звань і нагород: Лауреат Всесоюзної молодіжної премії в галузі науки і техніки (1976); Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1984); Соросівський професор (1994); Почесне звання "Людина року" (2000). Вона була членом Міжнародної спілки кристалографів, членом редколегії журналу «Вісник» Львівського університету, редактором міжнародного реферативного журналу "Red Book", членом оргкомітетів багатьох міжнародних наукових конференцій, членом комітету Міжнародного центру порошкової дифрактометрії, головою секції хімії Західного наукового центру АН України.

Ада Йонат — ізраїльський учений-кристалограф, лауреат Нобелівської премії з хімії за 2009 рік «за дослідження структури і функцій рибосоми». Дослідження впливу антибіотиків на рибосому і механізмів опору організму антибіотиків були важливим кроком у процесі вивчення клінічної ефективності лікарської терапії.

На даний момент Ада Йонат очолює Центр біомолекулярної структури ім. Елен і Мілтона Кіммельман при Інституті Вейцмана в Реховоті.

 

Демонстрація дослідів «Хімічний хамелеон», «Рідкий хамелеон» «Феєрверк у рідині», «Дихроматні змії»

 

Учитель. Третя частина вечора пов’язана з мистецтвом. Хімія та мистецтво мають внутрішню спільність, яка криється в їх творчій природі...

М. Бертло

Земля дарує буйство кольорів,

Нектару пахощами щедро поїть,

Щоб кожен з нас, як свічечка, горів

Перед іконою природи дорогої...

Основа вічної краси —

Молекули цих дивовижних речовин

Лиш два складають елементи,

І Оксиген один із них...

Оксиди є найпоширенішими речовинами на нашій планеті. За ними утримується першість в усіх оболонках Землі.

Та не тільки Земля, а й  художник створює різнобарв'я. Зверніть увагу на роботи відомих художників І. Левітана, І. Айвазовського.

(Демонстрація картин)

За допомогою чого створені ці шедеври? (Відповіді учнів)

Хочу вас запросити зазирнути в майстерню художника. (Слайд 12,13) Саме там Леонардо да Вінчі, художник і науковець, навчав своїх учнів: «Дивіться, як багато існує тварин, дерев, трав, квітів, різних людей. Малюйте, адже живопис виражає ту саму істину, що і справжня наука».

Коли ж людина почала малювати?

1 учень. Людина давно звернула увагу на різні кольори, що існують у природі. Ще починаючи з прадавньої епохи фантазія людини малювала незвичайні та незабутні картини, якими вона намагалася прикрасити своє помешкання. Первісні художники залишили на стінах печер численні зображення тварин та епі¬зодів з життя. Так, в Іспанії знайдені печери, стіни яких розписані не тільки сажею (найдавнішою фарбою), а й червоною охрою (30 років тому).

Була на той час відома і крейда. Приблизно 6 тис. років тому художники почали застосовувати як пігменти малахіт, лазуріт, кіновар. У V ст. до н. є. до них додалися також свинцеві білила, сурик.

Спочатку малюнки створювали тільки за допомогою пігментів — дрібно мелених твердих зафарбованих речовин. Пізніше до їх складу стали додавати зв'язувальні речовини (кров тварин, жовток із яйця, камедь — смолу дерев, тва-ринні та рослинні клеї) — так утворилися фарби, і саме хімія відіграла в цьому вирішальну роль. До наших днів дійшли зображення, вік яких вимірюється сотнями, а то й тисячами років,— і все це завдяки довговічності мінеральних фарб.

Учитель. Фарби — це ті сполуки, що складають основні класи неорганічних речовин: оксиди, кислоти, основи, солі. Сьогодні ми поговоримо лише про оксидні фарби.

Учень. Значну групу (слайд 13) природних пігментів складають охри (від грецького «охрос» — блідий, жовтуватий). Це гідратовані оксиди Феруму або світло-жовта фарба. Під час прокалювання охра втрачає кристалізаційну воду й пігмент набуває червоного відтінку. У наш час охри використовують у виробництві гуми, цементу, паперу, пластмас, але їх поступово витісняють синтетичні жовті залізооксидні пігменти.

2 учень. Мінерали, що містять оксиди Мангану, мають коричневий колір. Такі пігменти називають умброю. Коричнева фарба — королівська. Вона надає картині багатства та розкоші. Ці фарби пере¬важають на портретах знатних мужів і дам. Зверніть увагу на роботи О. Кіпренського «О. С. Пушкін» та Леонардо да Вінчі «Джоконда».

Кольори говорять, надихають, дають можливість мислити.

Так, на полотнах К. Брюллова можна побачити дивне поєднання коричневих барв із блакитними. Особливо це стосується картини  «Останній день Помпеї», де коричневі та коричнево-червоні тони підкреслюють трагізм катастрофи.

3 учень. Досить давно стала відома червона фарба сурик. Перші письмові примітки про неї були зроблені понад три тисячі років тому. Метод виготовлення цієї фарби був винайдений зовсім випадково. Православний грецький художник Нікій чекав на замовлені ним білила з острова Родос у Середземному морі. Корабель з фарбами прибув до афінського порту Пирей, але там несподівано виникла пожежа. Полум'я охопило й корабель із замовленням Нікія. Коли пожежу загасили, засмучений Нікій підійшов до залишків корабля, серед яких були обгорілі бочки. Замість білил він знайшов під шаром вугілля та попелу яскраво-червону речовину. Виявилося, що це чудова червона фарба. Так пожежа підказала спосіб виготовлення нової фарби. Хімічний склад її Рb3O4 або 2РbО×РbO2.

Сурик використовували в Давній Русі для червлення щитів руських воїнів. Про це ми читаємо в «Слові о полку Ігоревім»: «...Русичи великие врагу поля червленими щитами перегородили...». Та сурик готується не тільки для фарбування щитів. З давніх часів його застосовували в іконописі. Сьогодні лакобарвникові покриття, що використовуються для фарбування металів, захищають їх від корозії. Про це було відомо ще в Давній Греції.

Пігмент темно-червоного кольору, що одержують із мінералу гематиту,— залізний сурик, ферум(ІІІ) оксид з домішками алюміній силікату А12(SіО3) та кварцу SiO2. Залізний сурик — пігмент універсальний, стійкий до світла, тому він широко використовується для фарбування дерев'яних та металевих предметів, а також цементу. Але ця фарба не має нічого спільного з Рb3O4, відкритим Нікієм.

4 учень. Білі пігменти становлять більше 60 % усіх сучасних барвників. їх використовують для виготовлення лакобарвних матеріалів не тільки білого, а й інших кольорів, а також у виробництві пластмас, паперу, будівельних матеріалів, кераміки. У давнину широко застосовувалися свинцеві білила — основний плюмбум карбонат— саме ті, на які чекав художник Нікій у афінському порту. Хімічний склад білил досить складний, але слід звернути увагу, що до цього пігменту входить плюмбум (II) оксид РbО. Перші спогади про ці білила є в книзі «Природнича історія» римського історика Плінія Старшого, який жив з 23 по 79 рр. н. є. Протягом століть люди не знали про токсичність свинцю, тому ця фарба входила навіть до складу деяких косметичних барвників. Окремо зауважимо, що ці білила ще й тьмяніють на повітрі (утворюється плюмбум сульфід РЬS). Справа в тому, що атмосферне повітря завжди містить сліди сірководню Н2S, особливо у великих містах та промислових центрах.

Сьогодні свинцеві білила практично повністю замінено титан діоксидом Ті02 та цинковими білилами ZnО. У 1780 р. вперше виготовили білила з цинку ZnО.

5 учень. Після цього цинк оксид змішують із лляною чи горіховою олією та одержують масляну фарбу, що використовують у живописі. А в результаті змішування з оліфою отримують фарбу для малярних робіт. Під час змішування з рослинними клеями (крохмаль, декстрини) одержують акварелі (від латинського аqиа — «вода») — фарби, що розводяться водою. Якщо в пігментно-клеєву суміш додати білила, барвниковий шар буде щільнішим — це гуаш (від італійського guasso — «водяна фарба»). Масляні фарби готують і на осно¬ві синтетичних смол.

Чисті цинкові білила мають дещо синюватий відтінок, не шкідливі для здоров'я, але мають меншу покривну властивість, ніж свинцеві білила. Під час нагрівання вони жовтіють, та під час охолодження жовтизна повільно зникає. Якщо в цю фарбу додати цинк карбонат ZnСO3, то вона набуває вогнезахисних властивостей.

У 1870 р. вперше були застосовані титанові білила ТіO2. Ця фарба неотруйна, її фарбувальна здатність удвічі більша за свинцеві білила, стійка до сірководню. Основний недолік титанових білил полягає у тому, що вони жовтіють із часом.

6 учень. Білий колір несе світло, ніжність. Він дає змогу утворити з іншими фарбами ніжну гаму відтінків. Наприклад, саме завдяки цинковим білилам картини імпресіоніста Клода Моне ніби оточені легким туманом, що робить їх трохи розпливчастими, далекими, неземними. А титанові білила створюють прозорість та чистоту хмар на картинах.

Своєрідними є роботи Пабло Пікассо, де біла фарба давала контраст і робила картину неповторною.

1 учень. Кобальтові фарби — це також оксиди. Наприклад, широковідома тенарова синь, названа на честь французького хіміка Л. Ж. Тенара, має у своєму складі кобальт оксид СоО та алюміній оксид А12O3. Інша кобальтова фарба утворена кобальт (II, III) оксидами СоО, Со2O3, магній оксидом МgО, алюміній оксидом А12O3, хром (ІII) оксидом Сr2O3 і має колір морської хвилі. Ці фарби красиві, стійкі до високої температури, але не завжди мають гарну покривну здатність. Тому велике значення оксиди Кобальту мають у виробництві смальти.

Ще давні римляни вміли готувати якісну синю фарбу — смальту. Випалену кобальтову руду вони сплавляли з кварцем SiO2, отриманий склоподіб¬ний пиріг розтирали в порошок, який додавали у вихідну суміш для фарбування в темно-синій колір керамічних виробів, емалей, скла. Пізніше смальтою почали називати шматочки скла різних кольорів (не тільки синього), які ви-користовувалися для створення мозаїчних картин (демонстрація виробів гжельської кераміки, виробів зі скла, пофарбованого в різні кольори).

2 учень. Синій (із різними відтінками — від блакитного до темного) — це колір природи: небесна синь, водна гладь, волошки в полі. Зверніть увагу на роботу видатного російського живописця М. К. Реріха «Канченджунга». Спробуйте уявити себе в зображеному місці та прислухайтеся до своїх відчуттів. Холодно, незатишно, сумно...? Таку емоційну реакцію викликає синьо-фіолетова гама, що є визначальною на картині. А ось у роботі «Армагедон» художник використав жовто-червоні кольори. І хоча на картині зображені гори, вони викликають інші почуття — почуття тривоги, неспокою, небезпеки, агресії.

На третьому гірському ландшафті «Заповіт учителя» художник поєднав ці два кольорові світи між собою. Зліва гори, що вкриті синьо-фіолетовою тінню, а права частина осяяна заходом сонця. Це породжує нове почуття — ненадійності того, що відбувається. Не випадково на межі двох кольорових планів є фігура людини. Поставивши себе на її місце, ми легко відчуваємо сум'яття, що охопило душу.

3 учень. Зелений колір — це колір життя. Навесні можна нарахувати аж до 50 відтінків. У цей час природа оживає. Найдавніша зелена фарба на Русі — «празелень». Використовувались і інші зелені фарби, але празелень була найдешевшою та популярною аж до кінця XVII ст. її одержували шляхом дрібного перемелювання мінералу глауконіту, що має темно-зелений чи яскраво-зелений колір. До його складу входить досить багато оксидів: SіO2, Nа2O, Fе2O3, СаО, А12O3, МgО, К2O, Н2O.

Празелень ще в 1492 р. застосовував відомий живописець Діонісій для написання фресок Ферапонтова монастиря (під Вологдою). (Розповідає про Діонісія.) Використовували празелень і в 1668 р. «стінному письмі» Грановитої палати Московського Кремля. (Показує репродукції «Московський Кремль».)

4 учень. Існує ще одна чудова зелена фарба — волконскоїт. У 1830 р. у Пермській губернії мінерологом Л. Ф. Кеммером був відкритий мінерал, що, за однією з версій, був названий на честь Марії Волконської — дружини декабриста Сергія Волконського та дочки одного з героїв Бородинської битви — генерала Раєвського, хоча насправді мінерал назвали на честь міністра двору князя П. М. Волконського у зв'язку з його 50-річчям. Це дуже рідкісний мінерал, у якому вміст хром (III) оксиду Сг2O3 складає 30 %. Волконскоїт має красивий зелений колір різних відтінків — від темно-зеленого до яскраво-зеленого. Мінерал легко розтирається, хімічно стійкий, непрозорий, має мерехтливий блиск, жирний на дотик, хімічний склад постійний. Родовище мінералу відоме лише в Росії. Із нього отримують стійку зелену фарбу неповторного свіжого тону.

Демонстрація дослідів «Виверження вулкана», «Неспалима тканина», «Моментальна кольорова фотографія», «Зашифрований лист».

Учитель. Як зелену фарбу використовували дрібно потертий мінерал малахіт.

Говорячи про фарби, ми з вами звертаємо увагу й на те, як картина з допомогою кольору може передати настрій людини. На сприйнятті кольору як емоційного збудника ґрунтується цілий напрям у мистецтві, зокрема живопис. Проаналізуємо особ¬ливості нашого сприйняття кольору. Як картина може передавати на¬стрій людини? Свого часу Д. І. Менделєєв підібрав темні кольори фарб і запропонував художнику А. Куїнджі написати картину. Так з'явився один з найкращих творів художника. Формула чорної фарби FеО×СаО×А12O3. Її називають барвою ночі та смутку. Саме вона допомагає передати смуток, скорботу, горе, неміч, страх, гірку долю.

5 учень. Звернемося до ікони як до неперевершеного витвору мистецтва. «Кольори на іконі як символ в іконописі»: червоний холодний — любов небесна; червоний насичений — боротьба, мужність; жовтий — золото, багатство, святість; білий — чистота; фіолетово-синій — надія; фіолетовий — таємниця, самотність; насичений синій — безсмертя; синій — роздуми; зелений холодний — духовність; зелений — спокій.

Список цей можна продовжувати.

Цікаво, що щорічно у світі виробляють близько 10 млн т лакофарбувальних матеріалів Цієї кількості вистачило б для того, щоб покрити землю по екватору пофарбованим поясом шириною 2,5 км.

Учитель. Говорячи про розмаїття мінеральних фарб, не можна не звернути уваги на фарби, які подаровані нам живою природою:

• індиго — синьо-фіолетовий — давні єгиптяни одержували з рослин, що ростуть в Індії;
• кармін — відкрита монахом із Пізи, матеріалом були комахи — паразити кактусів;
• пурпур — одержували з раковин равликів багряних (на 1 г фарби йшло 10 тис. равликів);
• сепія — коричнева, дуже популярна фарба в акварелістів завдяки прозорості кольору. Отриму¬ють її з барвника молюска каракатиці;
• зелену фарбу одержували раніше на Русі з молодого листя берези.

Психологи в своїй діяльності теж використовують кольори.

6 учень. Кольоротерапія — це використання різних барв для регулювання вібрації тіла людини до такої частоти, яка б надала їй снаги і відчуття гармонії. Колір має силу, вагу, він необхідний для душі, як повітря — для тіла.

Червоний колір — це колір літа. Це колір лідерства. Стимулює вени та артерії. Лікує нирки, легені, шлунок.

Синій — колір спокою й холоду. Чим темніший синій колір, тим більше він вабить у безодню, пробуджує потяг до чистоти. Колір корисний у разі тахікардії. Нормалізує тиск, знімає нервове напруження. Лікує шлунково-кишкову систему, головний біль, безсоння, зубний біль, кашель, запалення очей. Якщо людина відхиляє синій колір, це означає, що вона незадоволена особистим життям, роботою, місцем, де проживає, людьми, що її оточують.

Жовтий — це колір сонця. Йому притаманні радість, жвавість, ніжне збудження.

Жовтий колір стимулює роботу печінки, шкіри, очищає їх від шлаків. Лікує діабет, нирки, печінку, ревматизм, депресію.

Зелений колір охолоджує як фізично, так і морально. Позитивно діє на нервову систему, знімає напруження в кровоносних судинах, знижує тиск. Допомагає від безсоння, омолоджує.

Демонстрація дослідів «Пробудженя квітів» (виготовлені паперові квіти, змочені розчином метилового-оранжевого, фенолфталеїну, FeCl3 – провести якісні реакції з кислотою, основою, жовтою та червоною кров’яними солями).

Учитель. Ми з вами здійснили заочну подорож сторінками життя видатного вченого Д. І. Менделєєва, познайомилися з видатними жінками-хіміками,зазирнули у майстерню художників, переглянули цікаві хімічні досліди. Наш вечір закінчився. А всі свята закінчуються феєрверком, тому вашій увазі пропонуємо дослід «Бенгальські вогні.